Процедура викупу сім’єю нареченого дівчини практикувалася і, як і раніше, практикується у багатьох народів Центральної та Середньої Азії, Кавказу, Близького Сходу та інших регіонів. Причому не можна говорити про те, що цей звичай притаманний виключно мусульманським народам.

Звичайно, у кожного народу є свої особливості, що стосуються того, як виконується і з чого складається процедура викупу. Казахи в період до приходу радянської влади ставилися до виплати калиму дуже серйозно. Викуп нареченої можна назвати найважливішим звичаєм, що є частиною соціально-побутових відносин у казахському суспільстві.

Сплата калиму, а точніше його розмір, була показником матеріального становища нареченого і його сім’ї. Мало які батьки хотіли, щоб їхня дочка виходила заміж за неспроможного чоловіка і вже тим більше за того, чиє соціальне становище було нижчим, ніж у них.

Не секрет, що в старі часи в більшості випадків батьки самі підбирали пару для своєї дитини. Відповідно, керувалися вони при цьому найрізноманітнішими міркуваннями. Зрозуміло, більшість прагнула підібрати партію своєму чаду з шанованої сім’ї, матеріальне і соціальне становище якої було високим.

Згідно з інформацією порталу «Історія Казахстану», батько нареченої мав право самостійно призначати розмір калиму, виходячи з різних чинників. Перш за все, враховувався добробут сім’ї нареченого і сім’ї нареченої, а також те, наскільки шанованими були їхні роди. Крім того, оцінювали зовнішні дані дівчини та вміння вести господарство. За доньку-красуню, яка до того ж володіла якостями доброї господині, батько цілком міг зажадати відповідний розмір калиму. Не варто забувати і про те, що сім’я нареченої втрачала помічницю: це вимагало хоча б часткової компенсації.

Головним засобом викупу нареченої у казахів слугувала худоба. Взагалі, коні, верблюди, барани та інші домашні тварини в степу часто були еквівалентом грошей. Розмір калиму міг серйозно варіюватися: від пари голів для найбідніших людей до кількох сотень для заможних казахів.

Слід зазначити, що існували певні частини, які становили калим. Тут виділяється бас жақси — особливі цінності, які дарували родині нареченої. Сюди входило чотири елементи — рушниця, кольчуга, скакун і верблюд. Один бас жақси прирівнювався до п’яти голів великої худоби. Таким чином, наречений міг, наприклад, віддати 20 коней замість цих чотирьох дарів.

У калим також входила худоба, яку згодом заріжуть для весільного дастархану. Під час викупу нареченої наречений мав би віддати батькові й певну кількість голів дрібної худоби. Мати нареченої отримувала від сватів сүт аки (плата за молоко) — своєрідне підношення жінці за те, що вона вигодувала й виховала доньку. Сүт аки часто виплачували верблюдами.

Як уже було сказано вище, кількість піднесених голів худоби могла різнитися. Так, дуже заможні люди виплачували як калим лише велику худобу — до 150 голів. Не варто забувати і про подарунки, які було прийнято підносити всім близьким родичам нареченої.

Особливий символізм для багатьох казахів при виплаті калиму відігравало число 47. Саме така кількість голів худоби вважалася свого роду стандартом, «золотою серединою». Уже виходячи з цієї кількості, розмір калиму міг збільшуватися — 57, 67 голів і т.д., або зменшуватися.

Непросто доводилося чоловікові, який до віку одруження підходив без достатньої кількості худоби. Це означало, що він не зможе посвататися і обзавестися сім’єю. У кращому разі він міг розраховувати на те, щоб одружитися з дівчиною з дуже бідної сім’ї. Бувало, що казах зовсім залишався без дружини до кінця життя. У цьому відношенні також важко доводилося сиротам.

Сучасній людині може здатися, що сім’я нареченого йшла на величезні витрати, щоб одружити сина. Однак не варто забувати про те, що сім’я нареченої була зобов’язана віддати разом із донькою посаг, який у деяких випадках перевершував за матеріальною вартістю суму калиму. Тому калим можна сприймати не тільки як плату за дівчину, а й за її придане.

Серйозний вплив на систему виплати калиму справило встановлення радянської влади. Згідно з декретом від 28 грудня 1920 року, калим опинився поза законом. На думку влади, сплата викупу за наречену вважалася «шкідливим пережитком», а сам її факт принижував честь і гідність дівчини. Крім того, нові керівники були серйозно стурбовані тією обставиною, що найбідніші люди з казахського степу не можуть одружитися. Калимну худобу з цього дня конфіскували, причому в подвійному розмірі, а учасники сватання ризикували отримати до одного року позбавлення волі.

Зі встановленням незалежності люди в Казахстані знову можуть виплачувати калим родині нареченої, не побоюючись наслідків. Головне, щоб дотримувалися всіх чинних законів республіки. Сам звичай пережив певну трансформацію — з урахуванням сьогоднішніх реалій. Звичайно, традиція виплати калиму не повсюдна, та й худобою батьки нареченого розплачуються вкрай рідко. Однак деякі люди в сучасному Казахстані все ще здійснюють цей стародавній звичай, вважаючи його важливою подією в контексті створення нової сім’ї.

*Матеріал підготовлено за підтримки Управління у справах релігій міста Алмати

Більше матеріалів на тему: Прес-релізи