Іменитий поет і прозаїк, чия творчість належить до Срібного століття російської літератури, — Микола Гумільов. Біографія письменника сповнена випробувань і яскравих подій: хворобливе, але творче дитинство, переїзди, насичені подорожі і палке кохання, світова війна і розстріл. Якими досягненнями знаменитий Гумільов? Життя і творчість письменника розглянемо далі.

Біографія Гумільова: дитинство та юність

Поет, прозаїк, літературознавець і критик, а також мандрівник і найбільший дослідник Африки — всі ці ролі встиг освоїти Микола Гумільов. Роки життя письменника випали на вкрай неспокійний період російської історії.

Микола Степанович Гумільов з’явився на світ 1886 року в місті Кронштадт, де його батько служив лікарем. У дитини з ранніх років було слабке здоров’я:

• Миколу часто мучили головні болі;
• він був дуже чутливий до шуму, запахів і смаків, іноді й зовсім втрачав слух.

Однак уже в шестирічному віці в хлопчика проявився талант до поезії: він склав перший чотиривірш «Живала Ніагара».

У юнацькі роки Гумільову довелося змінити не один навчальний заклад, а іноді навчатися вдома:

1. 1894 року Микола став учнем Царськосільської гімназії, але провчився там лише кілька місяців. Крихке здоров’я юнака давалося взнаки, та й однолітки часто дражнили його за хворобливий вигляд. Тому батьки вирішили дати синові домашню освіту.
2. 1895 року Гумільови перебралися до Петербурга, ще через рік Микола вступив до місцевої гімназії.
3. У 1900-му захворів на туберкульоз Дмитро, старший брат Миколи, і сім’я на кілька років вирушила до Тифліса (Тбілісі), щоб поправити здоров’я синів. У місцевій гімназії, де Микола проходив навчання, було надруковано його перший вірш.
4. 1903 року родина повернулася в Росію, а Микола — до Царськосільської гімназії. Успішність була дуже низькою, юнака ледь не виключили. Навчальні дисципліни його не захоплювали, на відміну від творчості Ніцше.

Але вірші Гумільова врятували його від відрахування: директор, посилаючись на успіхи учня у письменництві, наполіг, щоб той продовжив навчання. Микола закінчив гімназію 1906 року. Логіка — єдиний предмет, з якого молодий поет отримав найвищий бал.

«Шлях конквістадорів» — першу віршовану збірку юний поет коштом батьків видає 1905-го. Ранні вірші Гумільова прочитав Валерій Брюсов — авторитетний поет і літературний критик — і опублікував рецензію. Похвали в ній не було, але Брюсов пророкував Миколі творчі успіхи. Надалі Гумільов шанував його як учителя, багато чого перейняв із брюсовської творчої манери.

Після гімназії шлях Гумільова проліг до Сорбонни. Там він продовжив освоювати науки.

Микола Гумільов: творчий шлях

З 1906 року Гумільов перебував у Парижі: вивчав французьку літературу в університеті, подорожував Європою, а також випускав літературний журнал «Сіріус» (щоправда, вийшло всього три випуски).

Крім того, поет листувався з Брюсовим і знайомився з французькими та російськими письменниками, зокрема з метрами: Дмитром Мережковським, Зінаїдою Гіппіус і Андрієм Білим. Вони довгий час не сприймали Миколу всерйоз, але після прочитання вірша «Андрогін» визнали його талант.

1908 року Микола вже власним коштом надрукував другу збірку віршів — «Романтические цветы», а на виручені гроші вирушив у довгу подорож. Поет побував у Туреччині, Греції і потім зупинився в Єгипті: вивчав місцеву культуру, знайомився з визначними пам’ятками.

Незабаром гроші закінчилися. Якийсь час Гумільов голодував, поневірявся, а потім повернувся додому в Петербург. Однак, незважаючи на труднощі, мандрівка залишила лише приємні враження і надихнула на низку оповідань і віршів.

Африка настільки вразила Миколу, що він ще не раз повертався сюди з експедиціями. Завдяки його дослідженням музей у Санкт-Петербурзі отримав багато унікальних експонатів.

1909 року, повернувшись із далекої подорожі, Гумільов вступив до Петербурзького університету, де вивчав філологію. У цей час же час брав активну участь у створенні журналу про мистецтво «Аполлон»: письменник вів розділ «Листи про російську поезію».

У 1910-му Микола випустив збірку «Жемчуга», куди увійшла його знаменита поема «Капитаны». Потім відбулася друга подорож до Африки, вона надихнула поета на «Абіссінські пісні» і поему «Мік».

У 1911-му Гумільов організував «Цех поетів», куди увійшов увесь цвіт російської поезії, зокрема його дружина Анна Ахматова. Спочатку у «Цеху» не було єдиного літературного напряму, але через рік Микола заявив про нову течію — акмеїзм.

Особливостями акмеїзму були:

• відмова від символізму і містицизму;
• точність слова;
• ясні образи, життєва тематика;
• чітка композиція;
• «земне» світосприйняття.

Тоді ж акмеїсти заснували видавництво і журнал «Гіперборей».

Перша світова війна призвела до розпаду «Цеху» і зруйнувала амбітні творчі плани Гумільова. Він пішов на фронт добровольцем. У 1916 році вийшла друком його збірка «Сагайдак» з військовими віршами.

Микола Гумільов: особисте життя, останні роки

Дуже палкою, схильною до драматизму, людиною був Микола Гумільов. Біографія поета налічує кілька дуже яскравих любовних історій.

Першим відомим коханням поета була поетеса Анна Ахматова (Горенко). Її гімназист Микола зустрів у Петербурзі. Через рік після знайомства Гумільов покликав ексцентричну дівчину заміж, але Анна відкинула його, чим ввергла юнака в депресію.

Микола робив ще кілька спроб домогтися прихильності панянки, відмови все більше його зачіпали. Поет двічі намагався звести рахунки з життям, але обидва рази оберталися курйозами. 1908 року обожнюваній Ганні присвятив Гумільов вірші зі збірки «Романтические цветы».

Тим часом у Миколи зав’язався роман з іншою поетесою — Єлизаветою Дмитрієвою, яка творила під псевдонімом Черубіна де Габріак. Він навіть робив їй пропозицію, але у панянки був інший обранець — тонкий лірик і художник Максиміліан Волошин. Одного разу Гумільов дозволив собі безсторонньо висловитися про Єлизавету, чим спровокував дуель із Волошиним. Але, на щастя, обійшлося без крові.

Запальному Миколі не вдалося забути Анну Ахматову, і 1910-го він усе-таки домігся її руки. Історія їхнього кохання знала і щастя, і невдачі:

• Пара після вінчання вирішила оселитися в європейській Мецці людей мистецтва — у Парижі. Там у Ахматової спалахнув пристрасний роман із художником Амедео Модільяні. Щоб зберегти шлюб, Гумільов наполіг на поверненні до Росії. Це сталося 1911-го.
• У 1912 році у подружжя народився син Лев Гумільов — майбутній учений і письменник.

• Після народження Лева запал Миколи до Анни згас. Як і дружина, він став шукати джерело натхнення на стороні. Гумільов зустрів актрису Ольгу Висотську, між ними зав’язався нетривалий, але бурхливий роман. Через рік у Ольги народився син від Миколи — Орест. Але поет про цю дитину так і не дізнався.
• Стосунки між Гумільовим та Ахматовою були майже зруйновані. Але розлучитися подружжя змогло тільки 1918 року — тоді, після революції, з’явилася можливість розірвати шлюб і укласти новий.

За кілька днів після розлучення з Ахматовою Микола одружився вдруге — з Анною Енгельгардт, дочкою відомого літературознавця Миколи Енгельгардта. До цього моменту в Гумільова та Анни вже була однорічна донька Олена.

Після революції, живучи за радянської влади, Микола відкрито називав себе переконаним монархістом і не приховував своєї релігійності.

1921 року Гумільова заарештували за участь в антибільшовицькій «Таганцевській змові». Колеги по творчому цеху, поети Лозинський і Оцуп намагалися захистити письменника. Заступився і Максим Горький, який особисто звертався до Леніна. Але й це не допомогло: у ніч на 26 серпня 1921 року Миколу Гумільова розстріляли. Життя письменника обірвалося, коли йому було тридцять п’ять.

Досі невідомо, де саме був страчений і похований Гумільов. Поета реабілітували вже в 1990-х рр., через 70 років після смерті. Тоді з’ясували, що його справа була сфабрикованою, а змови не існувало зовсім.

Хто знає, скільки ще встиг би зробити Микола Гумільов. Вірші та проза — безсмертна спадщина великого письменника, яка не дозволить про нього забути.